|
|
|
≤сторi¤
лiтератури ¤к нездiйсненний
проект?
≤гор ѕапуша
≤стор≥¤ л≥тератури ¤к наука час в≥д часу ставала
проблемою: ¤кою њй бути? ¾ так формулювали свого часу питанн¤
ќгоновський, ‘ранко, √рушевський, ™фремов, ¬озн¤к, „ижевський. „и
такого ж пор¤дку це питанн¤ залишаЇтьс¤ сьогодн≥, чи ми маЇмо справу
з принципово ≥ншим запитанн¤м: чи бути њй сьогодн≥ взагал≥?
якими Ї найпоширен≥ш≥ сьогодн≥ ≥стор≥њ л≥тератури?
«азвичай практикуЇтьс¤ дв≥ модел≥: 1) або матер≥ал вибудовуЇтьс¤ за
принципом "житт¤ ≥ творч≥сть" у пор¤дку хронолог≥чноњ по¤ви на
≥сторичному горизонт≥ черговоњ значноњ письменницькоњ ф≥гури (др≥бн≥
ж письменники вочевидь залишаютьс¤ поза увагою), або ж 2) за
принципом напримки-теч≥њ-стил≥-жанри ≥ т.д., де у кожн≥й ≥з рубрик
розгл¤даютьс¤ тексти в т≥й-таки хронолог≥чн≥й посл≥довност≥.
якими вони були?
ќчевидно, основна проблема ≥стор≥њ (¤к ≥ ≥стор≥њ
л≥тератури) ¾ це проблема сюжету, побудова ≥нтриги. ≤сторик повинен
зд≥йснити дв≥ важлив≥ операц≥њ: визначити щось в ¤кост≥ феномена та
знайти м≥ж феноменами звТ¤зок. ≤сторично ми маЇмо к≥лька методолог≥й
≥стор≥њ л≥тератури.
–омантична концепц≥¤ ≥стор≥њ л≥тератури
будувалас¤ навколо ≥дењ формуванн¤ нац≥њ на основ≥ телеолог≥чноњ
модел≥, що розум≥ла ≥стор≥ю з позиц≥њ к≥нцевоњ мети нац≥Їтворенн¤.
ѕредставники ≥сторичноњ школи працювали уже з
пон¤тт¤м "епоха" (у ц≥й модел≥ епохи зм≥нюють одна одну), в межах
¤коњ можна було легко простежити розвиток певних феномен≥в, не
дбаючи за к≥нцеву мету розвитку ≥стор≥њ. ѕроте перестало бути
зрозум≥лим: що звТ¤зуЇ епохи одна з одною?
ѕозитив≥стськ≥ ≥стор≥њ л≥тератури абсолютизували
≥дею причинност≥, що призвело до поглибленого вивченн¤ зовн≥шн≥х
джерел л≥тературних твор≥в та вивчень в≥домих "вплив≥в". ≤стор≥¤
стаЇ "обТЇктивним" описом посл≥довност≥ минулих под≥й.
ћарксистськ≥ ≥стор≥њ л≥тератури, що базувалис¤ на
теор≥њ в≥дображенн¤, узалежнювали по¤ву л≥тературих твор≥в в≥д
способу матер≥ального виробництва, ¤ке ц≥ твори "в≥дображають".
‘ормал≥сти повернули л≥тератур≥ естетичну
варт≥сть, заговоривши про л≥тературу ¤к про систему систем, а
в≥дпов≥дно ≥стор≥ю л≥тератури
¾
¤к про зм≥ну систем.
–ецептивн≥ естетики зробили основним предметом
анал≥зу рецепц≥ю, тобто сприйманн¤ л≥тературного твору читачем, а
в≥дтак ≥стор≥¤ л≥тератури трактуЇтьс¤ у них ¤к ≥стор≥¤ рецепц≥њ та
≥стор≥¤ зм≥ни горизонт≥в спод≥вань.
ƒос≥ в основу побудови ≥стор≥њ л≥тератури
ставивс¤ певний чинник: нац≥¤, епоха, причина, сусп≥льство, форма,
читач. ≤стор≥¤ покликана по¤снити, проте змушена лише ≥нтерпретувати.
як це робитьс¤?
ѕитанн¤ не в тому, що ран≥ше можливо було
написати ≥стор≥ю л≥тератури, а сьогодн≥
¾ н≥. ѕроте кого вона влаштуЇ, ¤кою б вона не була? “ому важливо
зрозум≥ти, ¤к взагал≥ твор¤тьс¤ ≥стор≥њ. Ќаписанн¤ ≥стор≥њ
¾ це
завжди побудова ≥нтриги, саме в≥д нењ залежить сенс ≥стор≥њ.
—початку вид≥л¤Їтьс¤ обТЇкт, дал≥ обумовлюютьс¤ хронолог≥чн≥ меж≥,
обираютьс¤ персонаж≥ та еп≥зоди ≥ творитьс¤ розпов≥дний дискурс.
„и багато у нас Ї принципових вар≥ант≥в у
вид≥ленн≥ обТЇкта? ¬≥зьмемо, дл¤ прикладу, ≥дею. ¬она може бути
нац≥ональною (сюжет про те, ¤к у л≥тературних творах нац≥ональна
≥де¤ усе б≥льльше ≥ б≥льше усв≥домлювала себе), соц≥альною (наратив
про те, ¤к в л≥тератур≥ представлено ≥нтереси певноњ касти),
формальною (розпов≥дь про пригоди жанр≥в ≥ стил≥в).
≤стор≥¤
¾ це
наратив, у ¤кому завжди Ї св≥й ракурс, фокус, призма, спос≥б баченн¤
з≥ своњм масштабом, персонажами, под≥¤ми, простором, ≥деолог≥Їю,
реторичною практикою.
≤сторик-наратор визначаЇ щось у ¤кост≥
м≥н≥мальноњ под≥њ ¾ от прим≥ром
факт публ≥кац≥њ певного твору, ¾ окреслюЇ територ≥ю, на ¤к≥й
розгортатимутьс¤ под≥њ. “ака територ≥ю може сп≥впадати з
географ≥чними межами крањни, проте часто в ц≥й ¤кост≥ служить,
нац≥ональна ≥дентичн≥сть або ж мова. ≤сторик спр¤мовуЇ св≥й погл¤д
на факт-под≥ю, озброЇний (чи зашорений) ≥деолог≥чною позиц≥Їю ≥ у
реториц≥ певного жанру ≥ стилю проводить конф≥гурац≥йний акт: шукаЇ
звТ¤зки м≥ж под≥¤ми, узалежнюЇ одн≥ под≥њ в≥д ≥нших, проводить м≥ж
ними аналог≥њ, вз¤т≥ на ≥нших територ≥¤х, або з≥ своЇњ власноњ.
якщо ≥стор≥њ зТ¤вл¤ютьс¤ часто, методика њх
побудови стаЇ самоочевидною.
якою њй бути?
—першу варто визначити функц≥ональн≥ меж≥
можливоњ ≥стор≥њ л≥тератури ¤к жанру. ѕевний аналог ≥стор≥њ
л≥тератури ≥ надал≥ створюватиметьс¤ дл¤ потреб школи: до цього
стимулюватиме хоча б програма з л≥тератури. ”н≥верситетськ≥ ≥стор≥њ
теж мають шанси дл¤ виникненн¤: написанн¤ п≥дручника (тобто книги з
наперед заданими методичними ц≥л¤ми) Ї моральними обовТ¤зком кожного
професора, що викладаЇ авторський курс. «Т¤вл¤тимутьс¤ (≥
зТ¤вл¤ютьс¤) також ≥ колективн≥ ≥стор≥њ л≥тератури дл¤ потреб
ун≥верситету, хоча, на мою думку, вих≥д в св≥т такоњ книги
¾ це або комерц≥йний (а не науковий)
проект, або ж факт на пошану професора, ¤кий (¤кщо ще живий)
прописаний в ¤кост≥ наукового редактора.
ѕроте ¤кщо перенестис¤ з методичноњ площини в
методолог≥чну, то промовистим Ї факт: з часу по¤ви ≥стор≥њ
л≥тератури ƒ.„ижевського в ”крањн≥ не зТ¤вилось жодноњ
одноавторськоњ ≥стор≥њ. ≤де¤ њњ ствренн¤ нераз пропонувалас¤
професору √.√рабовичу, та прац≥ останнього переконують: такоњ
концептуальноњ ≥стор≥њ не буде уже либонь н≥коли!
¬ерси¤ дл¤ печати |
|
