|
≤сторi¤
лiтератури ¤к нездiйсненний
проект?
≤гор ѕапуша
≤стор≥¤ л≥тератури ¤к наука час в≥д часу ставала
проблемою: ¤кою њй бути? ¾ так формулювали свого часу питанн¤
ќгоновський, ‘ранко, √рушевський, ™фремов, ¬озн¤к, „ижевський. „и такого
ж пор¤дку це питанн¤ залишаЇтьс¤ сьогодн≥, чи ми маЇмо справу з
принципово ≥ншим запитанн¤м: чи бути њй сьогодн≥ взагал≥?
якими Ї найпоширен≥ш≥ сьогодн≥ ≥стор≥њ л≥тератури?
«азвичай практикуЇтьс¤ дв≥ модел≥: 1) або матер≥ал вибудовуЇтьс¤ за
принципом "житт¤ ≥ творч≥сть" у пор¤дку хронолог≥чноњ по¤ви на
≥сторичному горизонт≥ черговоњ значноњ письменницькоњ ф≥гури (др≥бн≥ ж
письменники вочевидь залишаютьс¤ поза увагою), або ж 2) за принципом
напримки-теч≥њ-стил≥-жанри ≥ т.д., де у кожн≥й ≥з рубрик розгл¤даютьс¤
тексти в т≥й-таки хронолог≥чн≥й посл≥довност≥.
якими вони були?
ќчевидно, основна проблема ≥стор≥њ (¤к ≥ ≥стор≥њ
л≥тератури) ¾ це проблема сюжету, побудова ≥нтриги. ≤сторик повинен
зд≥йснити дв≥ важлив≥ операц≥њ: визначити щось в ¤кост≥ феномена та
знайти м≥ж феноменами звТ¤зок. ≤сторично ми маЇмо к≥лька методолог≥й
≥стор≥њ л≥тератури.
–омантична концепц≥¤ ≥стор≥њ л≥тератури будувалас¤
навколо ≥дењ формуванн¤ нац≥њ на основ≥ телеолог≥чноњ модел≥, що
розум≥ла ≥стор≥ю з позиц≥њ к≥нцевоњ мети нац≥Їтворенн¤.
ѕредставники ≥сторичноњ школи працювали уже з
пон¤тт¤м "епоха" (у ц≥й модел≥ епохи зм≥нюють одна одну), в межах ¤коњ
можна було легко простежити розвиток певних феномен≥в, не дбаючи за
к≥нцеву мету розвитку ≥стор≥њ. ѕроте перестало бути зрозум≥лим: що
звТ¤зуЇ епохи одна з одною?
ѕозитив≥стськ≥ ≥стор≥њ л≥тератури абсолютизували ≥дею
причинност≥, що призвело до поглибленого вивченн¤ зовн≥шн≥х джерел
л≥тературних твор≥в та вивчень в≥домих "вплив≥в". ≤стор≥¤ стаЇ "обТЇктивним"
описом посл≥довност≥ минулих под≥й.
ћарксистськ≥ ≥стор≥њ л≥тератури, що базувалис¤ на
теор≥њ в≥дображенн¤, узалежнювали по¤ву л≥тературих твор≥в в≥д способу
матер≥ального виробництва, ¤ке ц≥ твори "в≥дображають".
‘ормал≥сти повернули л≥тератур≥ естетичну варт≥сть,
заговоривши про л≥тературу ¤к про систему систем, а в≥дпов≥дно ≥стор≥ю
л≥тератури
¾ ¤к про зм≥ну
систем.
–ецептивн≥ естетики зробили основним предметом
анал≥зу рецепц≥ю, тобто сприйманн¤ л≥тературного твору читачем, а в≥дтак
≥стор≥¤ л≥тератури трактуЇтьс¤ у них ¤к ≥стор≥¤ рецепц≥њ та ≥стор≥¤
зм≥ни горизонт≥в спод≥вань.
ƒос≥ в основу побудови ≥стор≥њ л≥тератури ставивс¤
певний чинник: нац≥¤, епоха, причина, сусп≥льство, форма, читач. ≤стор≥¤
покликана по¤снити, проте змушена лише ≥нтерпретувати.
як це робитьс¤?
ѕитанн¤ не в тому, що ран≥ше можливо було написати
≥стор≥ю л≥тератури, а сьогодн≥
¾ н≥.
ѕроте кого вона влаштуЇ, ¤кою б вона не була? “ому важливо зрозум≥ти, ¤к
взагал≥ твор¤тьс¤ ≥стор≥њ. Ќаписанн¤ ≥стор≥њ
¾ це завжди
побудова ≥нтриги, саме в≥д нењ залежить сенс ≥стор≥њ. —початку
вид≥л¤Їтьс¤ обТЇкт, дал≥ обумовлюютьс¤ хронолог≥чн≥ меж≥, обираютьс¤
персонаж≥ та еп≥зоди ≥ творитьс¤ розпов≥дний дискурс.
„и багато у нас Ї принципових вар≥ант≥в у вид≥ленн≥
обТЇкта? ¬≥зьмемо, дл¤ прикладу, ≥дею. ¬она може бути нац≥ональною
(сюжет про те, ¤к у л≥тературних творах нац≥ональна ≥де¤ усе б≥льльше ≥
б≥льше усв≥домлювала себе), соц≥альною (наратив про те, ¤к в л≥тератур≥
представлено ≥нтереси певноњ касти), формальною (розпов≥дь про пригоди
жанр≥в ≥ стил≥в).
≤стор≥¤
¾ це наратив, у ¤кому завжди Ї св≥й ракурс, фокус,
призма, спос≥б баченн¤ з≥ своњм масштабом, персонажами, под≥¤ми,
простором, ≥деолог≥Їю, реторичною практикою.
≤сторик-наратор визначаЇ щось у ¤кост≥ м≥н≥мальноњ
под≥њ ¾ от прим≥ром факт публ≥кац≥њ
певного твору, ¾ окреслюЇ територ≥ю, на ¤к≥й розгортатимутьс¤ под≥њ.
“ака територ≥ю може сп≥впадати з географ≥чними межами крањни, проте
часто в ц≥й ¤кост≥ служить, нац≥ональна ≥дентичн≥сть або ж мова. ≤сторик
спр¤мовуЇ св≥й погл¤д на факт-под≥ю, озброЇний (чи зашорений)
≥деолог≥чною позиц≥Їю ≥ у реториц≥ певного жанру ≥ стилю проводить
конф≥гурац≥йний акт: шукаЇ звТ¤зки м≥ж под≥¤ми, узалежнюЇ одн≥ под≥њ в≥д
≥нших, проводить м≥ж ними аналог≥њ, вз¤т≥ на ≥нших територ≥¤х, або з≥
своЇњ власноњ.
якщо ≥стор≥њ зТ¤вл¤ютьс¤ часто, методика њх побудови
стаЇ самоочевидною.
якою њй бути?
—першу варто визначити функц≥ональн≥ меж≥ можливоњ
≥стор≥њ л≥тератури ¤к жанру. ѕевний аналог ≥стор≥њ л≥тератури ≥ надал≥
створюватиметьс¤ дл¤ потреб школи: до цього стимулюватиме хоча б
програма з л≥тератури. ”н≥верситетськ≥ ≥стор≥њ теж мають шанси дл¤
виникненн¤: написанн¤ п≥дручника (тобто книги з наперед заданими
методичними ц≥л¤ми) Ї моральними обовТ¤зком кожного професора, що
викладаЇ авторський курс. «Т¤вл¤тимутьс¤ (≥ зТ¤вл¤ютьс¤) також ≥
колективн≥ ≥стор≥њ л≥тератури дл¤ потреб ун≥верситету, хоча, на мою
думку, вих≥д в св≥т такоњ книги ¾ це або комерц≥йний (а не науковий)
проект, або ж факт на пошану професора, ¤кий (¤кщо ще живий) прописаний
в ¤кост≥ наукового редактора.
ѕроте ¤кщо перенестис¤ з методичноњ площини в
методолог≥чну, то промовистим Ї факт: з часу по¤ви ≥стор≥њ л≥тератури
ƒ.„ижевського в ”крањн≥ не зТ¤вилось жодноњ одноавторськоњ ≥стор≥њ. ≤де¤
њњ ствренн¤ нераз пропонувалас¤ професору √.√рабовичу, та прац≥
останнього переконують: такоњ концептуальноњ ≥стор≥њ не буде уже либонь
н≥коли! |
